<< Главная страница

МАНДРИ ЗАКОМАРИКА



Категории Микола ТрублаÏНi ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Казка Приборкувач диких звiрiв Хоча Закомарик ледве дiставав носом до столу, але був надзвичайно хоробрий та вiдважний. Якось вiн дуже наïвся кашi, набрався сили i вирiшив зробитися приборкувачем диких звiрiв. — Подамся в мандри, ловитиму рiзних звiрiв та приборкуватиму ïх, — сказав хлопчик i клацнув язиком. Вiн дуже ловко клацав. Так: клац-клац! Лови бiля копанки Негайно Закомарик помандрував на леваду. Там, пiд старими вербами, була копанка, вкрита ряскою i лататтям. Хлопчик пiдiйшов до копанки й побачив, як з води виплигнув зелений звiр i сховався у травi. Страшний звiр впiймав павучка i проковтнув. Закомарик зняв шапку, обережно пiдповз до того звiра i смiливо кинувся на нього. Накрив звiра шапкою та й закричав: Ура! Потiм засунув руку пiд шапку й витяг вiдтiля здобич. То була зелена жабка. Хлопчик однiс звiра додому, посадовив у велику коробку та поставив йому бляшанку з водою. Увечерi Закомарик заквакав, мов справжня жаба: Ква-ква, ква-ква! Зелена жабка вiдповiла йому: Кква-кква-кква! Вона трiшки гаркавила. Страховище в коморi У коморi жило страховище. Ночами воно шарудiло i всiх лякало, бо продирало мiшки й торбинки, нищило крупу, борошно, гризло цукор. Удень страховище десь ховалося. Закомарик поставив у коморi пастку, повiсив на гачок принаду, а сам, прислухаючись, сiв за дверима. Довго i терпляче чекав. Коли чує: раз — грюкнула пастка. То впiймалося страховище. Закомарик швидко одчинив дверi, схопив пастку, винiс ïï i побачив, як там метушилася сiра мишка. Хлопчик сховався за канапу i запищав, немов миша. Сiра мишка почула i вiдповiла йому. Так Закомарик почав вивчати мову звiрiв. Горобець-молодець Закомарик навчився вдавати голоси всiх звiрiв та пташок: то цвiрiнчав, мов справжнiй горобець, то гудiв, мов бджола, то цвiрчав, як коник, а хрюкав не гiрше кожного поросяти. Хлопчик помiтив, що в повiтку серед двору залiтають горобцi. Вiн помандрував туди. Сiв у повiтцi, накрився рядном i почав цвiрiнчати. Скоро почув, що якийсь горобчик йому вiдповiдає. Закомарик скочив на ноги й ураз причинив дверi. Горобчик пурхнув навтiки, але запiзнився i вилетiти з повiтки не змiг. Закомарик швидко впiймав горобця-молодця й посадовив у клiтку. Артисти Закiнчивши лови диких звiрiв, Закомарик почав привчати ïх до себе. Годував i напував ïх з власних рук. Вони швидко звикли до Закомарика i стали йому кращими друзями. Потiм хлопчик узявся вчити горобчика спiвати, мишку й жабку танцювати, а сам грав на сопiлцi. Тепер Закомарик та його друзi зробилися артистами. Тiльки-но хлопчик заграє, горобчик ту ж мить починає спiвати, а мишка, ухопивши пiд боки жабку, рушає в танок. Якось Закомарик зробив язиком клац-клац! i сказав: — Тепер я мандруватиму разом зi своïм театром. Корабель на рiчцi Ранком Закомарик вийшов з дому. У лiвiй руцi вiн тримав сачок, що ним ловлять метеликiв, а правою волiк саночки. За спиною висiв згорнутий трубкою аркуш паперу. Звiрi теж були з ним. Мишка сидiла на плечi, жабка сховалася в кишеню, а горобчик летiв слiдом. Пiдiйшовши до рiчки, хлопчик клацнув язиком i сказав: — Тепер пустимо наш корабель, — штовхнув санчата на воду i плигнув на них. Санчата попливли за водою. Закомарик дiставав патиком сачка дно, вiдштовхувався i прискорював хiд корабля. Незабаром показався липовий гай, що рiс над рiчкою. — Приïхали, — сказав хлопчик i пристав до берега. У липовiм гаю Наш герой розгорнув свiй папiр i повiсив на найбiльшому деревi. То була афiша. На нiй красувалося таке оголошення: Сьогоднi вистава! Виступає славетний приборкувач диких звiрiв Закомарик та його троє звiрiв-страховищ! У гаю гуляло багато людей. Там було дуже хороше: цвiли липи, i над деревами гудiли бджоли. Численнi глядачi обступили Закомарика. — Який маленький! — чулися голоси. — Хлопчику, де твоï страховища? — допитувалися дiвчата. В цей час з кишенi Закомарика вискочила сiра мишка. — А-ай! О-ой! Ой! Мишка! Ай! — зарепетували зляканi дiвчата i розбiглися. Закомарик посмiхнувся i сказав глядачам: — Будь ласка, розступiться i станьте колом. Вистава Четверо артистiв стали на середину кола. — Вальс, — сказав хлопчик i заграв на сопiлцi. Жабка й мишка закружляли в танку: танцювали краков'як i венгерку. Танцюристи ловко пiдскакували, а в повiтрi кружляв горобчик i все спiвав: Цiнь-цiрiнь! Цiнь-цiрiнь! Глядачi захоплено плескали в долонi. Пiсля того Закомарик пов'язав мишку хустинкою, наче дiвчину, а жабцi надiв козацьку шапку i заграв гопака. Жабка пiшла навприсядки, а Мишка закружляла навколо. Тим часом нiхто не бачив; як у коло глядачiв забрiв рудий кiт i пролiз аж вперед. Угледiвши мишку, кiт присiв, очi йому засвiтилися, i вiн обережно поплазував до неï. Напад Рудого напасника помiтили. Ту ж мить кiт ринувся на мишку. Маленьке звiрятко ледве встигло одскочити. Мишка кинулась навтiки. Та де ïй втекти од розбишаки, що мчав, мов тигр! Глядачi з жаху йойкнули, чекаючи, як ось-ось рудий вхопить мишку. Раптом люто загавкав пес: Гав, гав, гав!— нiби вiн помiтив кота i кинувся навздогiн за ним. Рудий кiт ураз припинив гонитву, наïжив вуса, високо вигнув спину i задер хвоста. Г-рр! — загарчав пес, немов наблизився до кота. Рудий дре-менув на дерево, обдираючи пазурами кору. Опинившись угорi, вiн злiсно зашипiв, шукаючи очима свого ворога. Але пса не було. То гавкав Закомарик, щоб перелякати кота i врятувати мишку. Тим часом мишка, пов'язана хустинкою, майнула мiж глядачiв i зникла в лiсi. Мiлина Мишка зникла, i засмучений Закомарик закiнчив виставу. Сховав жабку в кишеню, свиснув горобчиковi i пiшов до корабля. — До побачення, Закомарику! Щасливоï дороги! — гукали йому. Вiн пустив жабку в рiчку i наказав пливти за ним. Коли повiяв вiтер, хлопчик поставив сачок, наче щоглу. Ворочок нап'явся, мов вiтрило, i корабель помчав угору по рiчцi. Горобчик сiв на щоглу i заспiвав: Цiнь-цiрiнь! Цiнь-цiрiнь! Тут Закомарик озирнувся, шукаючи жабку, i не побачив ïï. Вона вiдстала вiд корабля. Ту ж мить вiн вiдчув поштовх, корабель зупинився, i щось лопнуло, нiби хтось роздер папiр. То сани налетiли на мiлину пiд берегом, а вiтер роздер ворочок-вiтрило. Горобчик злякався i полетiв геть. Закомарик стояв по колiна у водi, клацав язиком i сумно згадував звiрiв, що покинули його. Крилатий кiнь Хлопчик надумав вирушити на розшуки своïх друзiв — мишки, жабки i горобчика. Був у нього чубатий гусак, що звався Гегекало Моркотiйович. Сильний гусак. Чи не бiльший, нiж Закомарик. Як закричить, бувало: Ге-ге-ге!, так на всю вулицю чути. Запрiг Закомарик Гегекала Моркотiйовича у вiзок i виïхав з двору. Гусак напружив свою сильну шию, розкрив дзьоб, зашипiв i пiшов поволi, перевалюючись з лапи на лапу. Потiм розгорнув могутнi крила i вже не побiг, а полетiв над шляхом, тягнучи вiзок. Пригода на шляху З розгону вiзок зачепився за камiнь i перевернувся. Закомарик злетiв на дорогу i покотився в канаву. Гегекало Моркотiйович того не помiтив i ще швидше помчав, тягнучи за собою вiзок. Хлопчик, поки падав, угледiв, що по канавi метнулася мишка, пов'язана хустинкою. Вона вмить зникла, заховалась у нiрку пiд будяком. Закомарик витяг iз кишенi сопiлку, запищав по-мишачому, а потiм заграв на сопiлцi. Наче на заклик, з нiрки вискочила мишка i, пританцьовуючи, наблизилася до хлопчика. Вiн радо схопив ÏÏ i побiг на шлях гукати Гегекала Моркотiйовича. Трясовина — Ге-ге-ге-ге! — почувся здалеку голос гусака. Вiн повертався назад, тягнучи за собою вiзок на одному колiщатi. Друге лежало бiля каменя, де перевернувся вiзок. Хлопчик вичитав Гегекаловi Моркотiйовичу за неуважнiсть, приладнав колесо, сiв на вiзок, посадив поруч мишку i рушив берегом рiчки. Незабаром виïхали на луку, вкриту осокою, i колеса загрузли в болотi. Тут починалася трясовина. В цiй трясовинi Закомарик сподiвався знайти жабку. Хлопчик заграв на сопiлцi, викликаючи квакушку. Потiм заквакав: кква-кква-ква. Iз ближчоï калабаньки вискочила його приятелька — зелена жабка. Буль-Буль Над трясовиною з'явився горобчик. Вiн закружляв у повiтрi, жалiсно цвiрiнькаючи, наче закликаючи на допомогу. Закомариковi горобчик здався знайомим. Так, це його друг — спiвак. Вiн прислухався i розiбрав: — Сюди, сюди! Швидше! Рятуйте! — вимовляла пташка. Закомарик залишив на вiзку мишку й жабку i побiг, пробиваючись крiзь очерет та грузнучи в багнюцi, до того мiсця, де лiтав горобчик. Ось вiн уже там i бачить довговухого вiслюка, що загруз у трясовинi по колiна. Закомарик кинувся до вiслюка i потяг його за вуха, але тварина не хотiла йти вперед, а посувалася назад i грузла ще бiльше. Закомарик нiчого не мiг вдiяти з упертим вiслюком. В цей час почулося хлюпання i з'явився чоловiк на довжелезних ногах. — Ось де мiй Буль-Буль, — промовив той чоловiк, наближаючись до вiслюка. Завждишукай — Дядьку! — закричав Закомарик, — побачивши того чоловiка. Справдi, то був рiдний дядько Закомарика, вiдомий артист Завждишукай. Вiн був такий високий, що в найвищих кiмнатах дiставав головою до стелi. — А, племiнничку, — зрадiв Завждишукай, — я шукаю свого вiслюка, а ту i тебе знайшов. — Дядьку, ваш вiслюк утопиться в болотi. Я тягну вперед, а вiн пнеться назад. — Мiй милий Буль-Буль дуже впертий, — сказав артист, — i ти з ним поводишся не так, як слiд. Завждишукай пiдiйшов до вiслюка i потяг його за хвiст. Тодi Буль-Буль рвонувся з усiєï сили вперед, вилазячи з багнюки. Горобчик радiсно зацвiрiнчав i злетiв на плече Закомариковi. Табiр серед лiсу На галявинi, серед високих дубiв, заночували четверо артистiв-мандрiвникiв. Бiля невеличкого намету хропiв довгоногий Завждишукай. У наметi спали товстуха Усезагуби та маленька Закомашка. Приборкувач диких звiрiв, хлопчик Закомарик, умостився iз жабкою й мишкою пiд вiзком, а горобчик влаштувався на гiлцi найближчого кущика. Не спав лише вiслюк Буль-Буль. Вiн доïдав траву, що йому звечора поклав Завждишукай. Ледве дрiмав гусак Гегекало Моркотiйович. Тихо-тихо вночi в лiсi. Лише коли-не-коли чути, як закричить сич, i знов панує тиша. Раптом гусак почув якийсь шум, враз прокинувся, розплющив очi i роззявив дзьоба, щоб галасувати. Вовк i заєць У лiсi вештався вовк i набрiв на зайця. Сiрий розбишака зрадiв i клацнув зубами. Але заєць, помiтивши хижака, кинувся навтiки. Вони спинилися перед табором артистiв. Переляканий заєць влетiв у намет, а вовк, пiд голосний крик Гегекала Моркотiйови-ча, з розгону зупинився поруч стривоженого вiслюка. Переполох Заєць стрибнув на голову Усезагуби. Артистка пiдхопилася iз страшним криком: — Розбiйники! Рятуйте! Завждишукай гукав: — Не бiйтесь! Не бiйтесь! Я зараз пошукаю свою рушницю! Вiн так кричав, бо думав, що справдi напали розбiйники, i хотiв ïх злякати. Рушницi ж у нього не було. Переполоханий заєць ринув далi й попав до рук Закомарика, що прокинувся од того крику. Артистка, гадаючи, що напали розбiйники, вибiгла до вiслюка, щоб швидше тiкати. Замiсть вiслюка вона в темрявi скочила на вовка, що теж злякався того гармидеру. Переляканий, вiн рвонув з мiсця у лiс з артисткою на спинi. Важкий вершник Тiльки-но вовк зник iз галявини i пробiг крокiв з десять, як вiдчув, що далi бiгти не може. Вiн був певен, що на ньому сидить принаймнi ведмiдь. Тим часом товстуха, вважаючи, що вона ïде вiслюком, гукала: — Швидше, швидше! Коли ïï кiнь зупинився, артистка з усiєï сили вдарила його кулаком. У вовка потемнiло в очах, i вiн упав. У цей час мiсяць зазирнув крiзь листя, i Усезагуби побачила, що то не вiслюк, а вовк. З переляку вона зомлiла. Тим часом Завждишукай розшукував Усезагуби. Незабаром знайшов непритомних Усезагуби i вовка. Вiн зв'язав вовка, а потiм дав обом понюхати нашатирного спирту. Артистка чхнула, опритомнiла й витерла з очей сльози. Вовк теж опритомнiв i сердито клацнув зубами. Репетицiя Ранком, щойно сонечко привiтало лiс i посмiхнувся кожен листочок, Завждишукай оголосив репетицiю. Закомарик встиг приборкати вовка i зайця. Вiн грав на сопiлцi, i звiрi слухняно виконували його накази. Мiж двома дубами натягли канат. Закомашка походжала по тому канату, а над нею лiтав горобчик. Дiвчинка пробiгла по канату. Вона пiдстрибувала i танцювала. Унизу грав Закомарик, а навколо танцювали мишка з жабкою та вовк iз зайцем. Бiля них ходив Завждишукай, тримаючи на витягнутiй руцi Усезагуби. Гусак, наче глядач, витягав довгу шию i гучно лопотiв крилами. Тiльки Буль-Буль байдуже доïдав траву, яку не встиг поïсти вночi. Пiсля репетицiï Завждишукай сказав: — Поïдемо далi. Тепер у нас трупа в повному складi, i ми влаштовуватимемо чудеснi вистави. Вовка запрягли у вiзок разом з гусаком, i артисти продовжували свою подорож. Обвал Четверо артистiв сходили на гору крутою стежкою. Попереду йшов довгий Завждишукай. За ним на вiслюку Буль-Буль ïхала товстуха Усезагуби, а на вовковi — маленька Закомашка. Завершував цей похiд Закомарик iз своïми звiрами. Навколо височiли бiлi снiговi шпилi i чорнi стрiмкi скелi. Стежка вужчала i вигиналася мiж урвищами та камiнцями. Незабаром мандрiвники перейшли маленьким мiстком через глибоку прiрву. Раптом почувся страшенний гуркiт, пiд ногами захиталася земля, i з гори покотилися скелi, посипалось камiння. То стався обвал. Одна скеля зачепила мiсток i розламала його. Друга загородила шлях артистам. Здивовано i злякано дивилися мандрiвники. Нiяк було йти анi вперед, анi назад. На скелю — Не бiйтесь, товаришi! — сказав Завждишукай. — Зараз я пошукаю, як нам вибратись. Я знаю, що робити. Завждишукай обмотав Закомашцi навколо пояса мотузок. Потiм узяв ïï i пiднiс високо на руках. Дiвчинка вхопилася за виступ скелi i, мов мавпочка, полiзла вгору. Вправно i смiливо пiдiймалася вона, поки не вилiзла аж на верх. Там прикрiпила один кiнець мотузка, а другий кинула вниз. Закомарик схопився руками за мотузок i шугнув по ньому вгору. За ним пiднявся Завждишукай. Пiд скелею залишилася Усезагуби. Сама вона не могла пiднятися по мотузку. Троє артистiв, що вже стояли нагорi, спробували витягти ïï, але вона останнiм часом ще потовстiшала i стала така велика, що в них не вистачало сили. — Спочатку витягнемо звiрiв, — сказав Завждишукай, — а потiм з ïх допомогою потягнемо Усезагуби. Важка робота Нелегко було витягти на скелю вiслюка i вовка. Та незабаром усi звiр; опинилися нагорi. Завждишукай загукав, щоб Усезагуби обв'язалася мотузком. Артистка швидко обв'язалася. За другий кiнець мотузка ухопилися Завждишукай, Закомарик, Закомашка, вiслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка й горобчик. — Важка робота, — промовив Завждишукай. У нього вiд напруження пiт виступив на обличчi. — Десятеро тягнуть одного, — сказав Закомарик. — Разом! — скомандував Завждишукай, i вони рвонули за мотузок з усiєï сили. В ту ж мить усi попадали, а внизу заверещала Усезагуби. Мотузок на краю скелi перетерся i, не витримавши ваги артистки, обiрвався. Мотузок — Що робити? — сказав Завждишукай. — У нас бiльше немає мотузка. Усезагуби так i залишиться пiд цiєю скелею? — Я придумав, що робити, — промовив Закомарик. Вiн дiстав з кишенi хустинку i сказав: — Дайте менi вашi хустинки. Йому дали. Вiн зв'язав три пояси та прив'язав ïх до хустинок. — Дайте менi вашi краватки, дайте менi вашi сорочки, дайте менi шнурки од ваших черевикiв, дайте вашi панчохи. Закомарик усе це зв'язав, i в нього вийшов довгий мотузок. Що загубила Усезагуби Все ж цей мотузок ледь-ледь не дiставав до артистки. Тодi Закомарик вирвав з хвоста Гегекала Моркотiйовича найдовше перо i прив'язав на кiнець мотузка. Тепер товстуха дiстала до нього руками. Спiльними силами артистку витягли на скелю. Вона була блiда i, коли опинилася серед друзiв, одразу заплакала. Всi кинулись втiшати ïï, але артистка, схлипуючи, казала: — Я... я... за... за... загубила... — Що ти загубила?! — скрикнув Завждишукай. — Сво... сво... своє iм'я-я-я... Вона з переляку забула, як ïï звуть. — Зараз я його пошукаю, — сказав Завждишукай. — Тебе звуть Усезагуби, — крикнули разом Закомарик i Закомашка. Усезагуби зрадiла, що ïй допомогли згадати iм'я, i перестала плакати. Пiд землею Робiтники з соляноï копальнi запросили до себе пiд землю артистiв. На копальню, де добувають кам'яну сiль, приïхали височезний Завждишукай, грубезна Усезагуби, маленька Закомашка i вiдважний Закомарик iз своïми звiрами: вiслюком, вовком, зайцем, гусаком, мишкою, жабкою та горобчиком. Щоб спуститися в копальню, артисти увiйшли в клiть пiдiймальноï машини. Прокалатав дзвiн, i клiть рушила вниз, немов провалюючись пiд землю. Одразу потемнiло, i стривоженi звiрi повитягали шиï. У копальнi Глибоко пiд землею зупинилась клiть. Артисти i звiрi опинилися у височезнiй блискучiй залi. Стеля, пiдлога i стiни iскрилися, нiби коштовне камiння. Довгi коридори, однi темнi, другi освiтленi, вели у ще бiльшi зали. Це був пiдземний соляний палац. Робiтники повели ïх далi. Йдучи коридором, вiслюк лизнув стiну, i йому сподобався ïï смак. Голодний гусак знайшов маленький соляний камiнець i проковтнув його. Скоро усi звiрi облизували стiни соляного палацу та ковтали маленькi солянi камiнцi. Гризла ïх мишка, ковтав ïх горобчик, куштувала ïх жабка. Концерт У великiй залi зiбралася публiка. Артисти зiйшли на високу сцену i почали лаштуватися до вистави. В цей час вiслюк страшенно захотiв пити. Вiн витяг шию i голосно закричав по-вiслючому, просячи води. Всi звiрi теж вiдчули спрагу i почали кожен по-своєму кричати. Гусак гелготiв, вовк вив, заєць кричав тоненьким дискантом, миша несамовито пищала, жабка з усiєï сили квакала, горобчик цвiрiнькав. Нiхто, крiм Закомарика, не розумiв звiрячоï мови, i всi думали, що це почалася вистава. — От концерт! Вони чудово спiвають! — казали слухачi. Але ось вiслюк вiдчув, що з одного коридора вiє вогкiстю, i кинувся туди, все перекидаючи на своєму шляху. За вiслюком, мов ураган, ринули iншi звiрi. ïх доганяв Закомарик. Вiн хотiв ïх зупинити, але ледве встигав за ними. Зникнення рiчки Пiд землею текла рiчка. Вода в нiй була прозора й холодна. Звiрi пiдбiгли до води й почали ïï пити. За ними прибiг Закомарик. Вiн глянув на рiчку i враз помiтив, що вода в нiй швидко спадає. Рiчка пересихала на очах. Незабаром замiсть рiчки залишився сухий рiвчак. То звiрi випили всю воду i страшенно роздулися. Вiслюк став подiбний до слона, жаба виглядала як бочка, а горобчик перетворився на справжнє страховище. Тут прийшов директор копальнi i закричав на Закомарика: — Забирайте звiдси своïх звiрiв! Вони випили цiлу рiчку! Вони лякають усiх! Вони ще й мене проковтнуть! Довелося Закомариковi вести своïх друзiв до клiтi, щоб пiднятися нагору. Повiдь Але тепер звiрi-велетнi не могли вмiститися в клiтi. Тим часом треба було швидко вибиратися з копальнi. Що робити? У Завждишукая був чхальний порошок. Закомарик попросив у нього того порошку i дав понюхати звiрам. Як чхнув вiслюк, задрижала копальня. Вiд того чхання у вiслюка вода з рота забила фонтаном. А за вiслюком чхнув вовк, а за вовком заєць, а там гусак, мишка, жабка й горобчик. Одразу один за одним ударили сiм фонтанiв. Вода заливала копальню. Почалася повiдь. Робiтники мерщiй почали робити плоти. Вiслюк, вовк, заєць, гусак, мишка, жабка та горобчик стали звичайними, i всi вмiстилися в клiтi. Задзеленчав дзвiнок. Клiть рушила, i скоро вони опинились на поверхнi.
МАНДРИ ЗАКОМАРИКА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация